“ПАДПАЛЬШЧЫК” ТУСК
Альбо Каму замінае сьцяна Цоя?
Усё самае цікавае на мінулым тыдні зноў друкавалася ў “Советской Белоруссии”. Чаго варты адзін толькі рэдакцыйны камэнтар з нагоды нязьдзейсьненага візыту ў Беларусь польскіх дэпутатаў на чале са спадаром Дональдам Тускам.
“В принципе, пусть бы и приезжал. Но каждый раз дело заканчивается скандалом. Не зря же, в конце концов, Туск тратит бензин и евро, созывает в поход журналистов! Если нет скандала — он его придумает. Придумает, как невыносимо плохо живут колхозники в деревне Гервяты и как страдают ксендзы в Глубокском районе. Хотя и колхозники, и ксендзы слыхом не слыхали о каком–то Туске и своей жизнью вполне довольны. Но это Туску по барабану. Он занимается саморекламой! Бросит, фигурально выражаясь, камень в соседское окно, подпалит что–нибудь, растопчет. Короче, создаст «информационный повод». И в любом случае омрачит польско–белорусские межгосударственные отношения, потому что является не простым паном–фантазером, а руководителем влиятельной партии «Гражданская платформа».
Ну сколько, спрашивается, может нормальная, уважающая себя страна терпеть выходки буйного пана Туска, избравшего Беларусь местом для личных пиар–кампаний? Почему это обязательно нужно делать у нас? Пусть бы поехал, к примеру, во Францию или в Канаду, где проживает гораздо больше поляков, чем в Гродненской области. И оттягивается, как говорит молодежь, по полной программе. Но нет: Туску нужно именно в Гродно! И знаете почему? Он, оказывается, получил приглашение от одной местной дамы отметить в Гродно… очередной юбилей Войска Польского”.
Не магу ўгнацца за палётам думкі аўтара. Як пасьпеў спадар Туск нешта тут падпаліць і растаптаць, калі яго нават не пусьцілі ў сінявокую? Зрэшты, палякаў можна павіншаваць з удалай правакацыяй. Думаю, канцавы пункт ваяжу ім быў вядомы загадзя. Але які эфэкт! Адзін сьпіч Лукашэнкі пра “далі па мордзе” перакрывае ўсе камэнтары з аднаго й другога боку. Калі верыць “СБ”, дык цяпер на беларускіх межах ня будзе спакою ад ахвочых прапіярыцца палітыкаў. Хто там наступны? Сарказі ці, можа, Хілары Клінтан?
Між іншым, газэта сарамліва абыходзіць адзін момант – якому “юбілею” прысьвечана было сьвята Войска Польскага. Ну, юбілеем гэта назваць складана. 87 гадоў таму адбыўся “Цуд на Вісьле”, калі палякі ўшчэнт разьбілі Чырвоную армію, якая спрабавала штурмам узяць Варшаву. З таго часу 15 жніўня ў Польшчы адзначаецца як дзень перамогі ў вайне з бальшавікамі. Што ж, зразумела, “Советской Белоруссии” ўзгадваць такое непрыемна.
А яшчэ “СБ” прагулялася каля “сьцяны Віктара Цоя” зь пісьменьнікам Адамам Глёбусам. Размова атрымалася зьмястоўная.
“Минская стена памяти Цоя с каждым годом производит все более тягостное впечатление: молодежь там часто тусуется в непотребном виде, порой много мусора кругом, никакого эстетического удовольствия от созерцания портрета Цоя на цементе… Неожиданно со мной согласился и Адам Глобус, когда разговор коснулся стены, посвященной рокеру:
— Адам, когда вы мимо нее проходите, какие вас чувства обуревают?
— Чувство стыда за свою молодость.
— Стыда?..
А потому что своими руками сделал газету «Виктор Цой», она провисела на этой стене лет десять… Я давно думаю, что надо бы вообще ее снести и сделать наконец памятник Цою. Нужно объявить конкурс, пусть профессионалы разработают проект памятника. В Интернете с поклонниками Цоя можно широко обсудить проект, проголосовать за наиболее удачный… Витя достоин профессионального мемориала, высокохудожественного. В том виде, в каком стена существует сейчас, — это хаос и мусор. Мой путь из дома в мастерскую как раз пролегает через эту стену, и молодежь — поклонники Цоя — каждый раз обращаются ко мне: «Дядя, дай денег».
Я таксама часам праходжу каля той сьцяны й ніколі ня бачыў там ніякага сьмецьця. І партрэт музыкі на бэтоннай сьцяне намаляваны не дзеля таго, каб нехта атрымліваў эстэтычнае задавальненьне. Гэта помнік сваёй эпохі. Такія сьцены зьявіліся намаганьнямі шматлікіх прыхільнікаў групы “Кино” ледзь не ва ўсіх буйных гарадах былога Саюзу ўлетку 90-га. Чым гэтая сьцяна замінае менскім уладам, можна зразумець. Ім замінае ўсё тое ў беларускай сталіцы, дзе яшчэ цепліцца жыцьцё. Але вось думка Глёбуса пра помнік Цою… Спадар Глёбус, а, можа, такі манумэнт больш натуральна глядзеўся б у Пецярбургу?
А яшчэ “СБ” парадавала нататкай пра вясёлыя будні сёньняшніх піянэраў, што адпачываюць на Нарачы.
“В минувший вторник в Национальном детском оздоровительном лагере «Зубренок» состоялся военно–спортивный праздник «Офицеры КГБ — детям». Этот день ребята запомнят надолго. Ну когда еще удастся разобрать настоящий автомат Калашникова, пострелять из пневматической винтовки, познакомиться с техникой войск правительственной связи? Мальчишки и девчонки соревновались, кто быстрее съест солдатскую кашу, приготовленную в полевой кухне, окажет первую медицинскую помощь, быстрее наденет военную форму. И это еще не все. Бойцы группы «Альфа» подготовили для ребят показательные выступления. Офицеры продемонстрировали технику рукопашного боя и скалолазную подготовку, а также — как освобождают заложников и обезвреживают вооруженных преступников”.
А як дохлых пацукоў трэба вылоўліваць з калодзежаў ім не паказвалі? Ці як “зачышчаць” вуліцу ад дзяцей і жанчын? Шкада. Піянэры даведаліся б шмат новага пра сваю краіну й яе абаронцаў.
August 24, 2007 у 20:56
Сяргей не напружвайся, халтура робіцца без напругі… Помнік Цою можна і Сеуле паставіць, і ў Пхеньяне, і ў Піцеры. Пакуль чорныя сцягі анархізму будуць уздымацца над разумнымі галовамі, Цоя не забудуць. Толькі ці зразумееш…